Коли в 2023 році Богдан Сас і його команда засновували Buntar Aerospace, ринок безпілотників вже здавався переповненим. FPV-дрони, ударні апарати, тактичні розвідники — здавалося, що кожну нішу закрито. Але Богдан побачив те, чого інші не помічали: гігантську сліпу зону на глибині 50–100 кілометрів від лінії фронту. Саме там, у тилу противника, де жоден FPV не долетить і куди людину посилати смертельно небезпечно, народилася ідея Бунтар-3 — розвідувального безпілотного авіаційного комплексу, здатного виживати в умовах найагресивнішого радіоелектронного придушення.

Назва «Бунтар» — не маркетинговий прийом. Це кодекс. Бунт проти 7-річних циклів розробки класичної оборонки, бунт проти рішень «як завжди», бунт проти позиції України як країни, що просить. Компанія вибудувала власну культуру — «клуб бунтарів», де рішення приймаються в темпі війни, а фронтовий фідбек є головним технічним завданням.

У березні 2026 року Buntar Aerospace залучила $10,4 млн у раунді, який очолила американська Axon Enterprise. Загальний обсяг інвестицій перевищив $15 млн. Це не просто цифра — це тектонічний зсув у ставленні глобального капіталу до українського defense tech. Ми поговорили з Богданом Сасом про технологічну філософію компанії, роль екосистеми Techosystem та про те, яким він бачить майбутнє.

Богдане, назва «Buntar» (Бунтар) звучить як виклик. Проти чого саме «бунтує» ваша команда в сучасній індустрії Defense Tech? Це бунт протизастарілих бюрократичних процесів чи проти класичних підходів до авіабудування?
— В точку! Бунт у назві — не проти когось особисто. Це позиція щодо системи, яка десятиліттями вирішувала, як має виглядати оборонний продукт. Класична оборонка живе циклами: 7-10 років від технічного завдання до серії, тисячі сторінок документації, нескінченні погодження. Війна, яку ми ведемо зараз, не дає таких таймлайнів.
Ми бунтуємо проти трьох речей одночасно.
Перша — процеси заради процесів. Якщо рішення проходить п’ять етапів узгодження, поки воно потрібне на нулі сьогодні, цінність такого рішення дорівнює нулю.
Друга — підхід «робимо як завжди робили». Підготовлений у НАТО офіцер часто здивується, побачивши, як в Україні задача вирішується за тиждень там, де у його структурі це зайняло б рік. Ми не критикуємо їхній шлях — просто маємо свій власний.
Третя — позиціонування України як країни, що просить. Ми пропонуємо технологію, досвід та масштаб, яких немає більше ніде у світі. Це інша економіка стосунків з партнерами.
Наша назва закріплена в культурі. Усередині компанії ми називаємо це «клубом бунтарів» — людей, які роблять правильні речі без чужих дозволів. Це наш кодекс.
— Ви починали у 2023 році, коли ринок БПЛА вже був перенасичений рішеннями. Яку фундаментальну «дірку» в системі розвідки ви побачили, що змусило вас створити власну платформу з нуля?
У 2023-му ринок справді був перенасичений FPV та невеликими ударними дронами. Вони закривали потребу знаходити та вражати ціль на 5-10 кілометрів. Це критичний шар, з ним усе зрозуміло.
Прогалина була на іншому рівні — оперативно-тактична розвідка глибиною 50-100 кілометрів. Простими словами: побачити, що відбувається в тилу противника, до того, як воно прийде у твій сектор. Борти під ці задачі на ринку існували, втім з розвитком ворожого РЕБ, наявні рішення потребували змін.
Мій бізнес-партнер Іван Каунов з початку великого вторгнення вступив до Сил оборони, де йому довелося працювати з БпЛА. Через його досвід ми мали чітке уявлення про запит фронту та проблеми рішень, що існують.
Тому ми зайшли з іншого боку. Замість збирати щось доступне, поставили питання інакше: яким має бути продукт, що виживає у максимально вимогливих умовах? І звідти будували платформу. РЕБ-стійкий зв’язок, навігація без супутників, вертикальний зліт та посадка без катапульт і парашутів, стійка авіоніка. Це довше і дорожче, ніж зібрати стандартний апарат із готових компонентів. Але задача була не в тому, щоб зробити та продати дрон. Задача — закрити конкретну сліпу зону.
Ще одне, що ми побачили: фронт переростає сам себе щомісяця. Те, що працювало півроку тому, не працює сьогодні. Це означало, що продукт не може бути коробкою. Він має бути системою з постійним апдейтом. Звідси з’явився Buntar Copilot — софт для планування та керування місіями.

— Ваша команда поєднує «startup mindset» та реальний військовий досвід. Як цей симбіоз впливає на швидкість R&D? Чи бували випадки, коли «цивільна» ідея розбивалася об сувору реальність фронтового фідбеку?
— Симбіоз працює, коли в команді є люди, які реально були на фронті. Цивільні інженери дивляться на дальність та час польоту як на головні характеристики. Військовий, який працював з технологією в бойових умовах, скаже, що головне — скільки часу потрібно екіпажу, щоб розгорнутися, успішно виконати місію та зникнути. Бо якщо процедура запуску триває 40 хвилин, ворог встигне скоригувати по тобі артилерію. У Бунтар-3 ми ставили VTOL через те, що це скорочує цикл «запустили — відпрацювали — пішли».
Випадки, коли цивільна ідея розбивалася об реалії фронту, траплялися — як і у всіх виробників. Це нормальний процес. Найчастіший сюжет: інженер пропонує рішення, яке на тесті працює ідеально. Везеш на полігон, передаєш екіпажу — через дві години приходить зворотний звʼязок. Це і є фронтовий фідбек, який відрізняє нас від класичних оборонних компаній за кордоном.
Швидкість R&D у нас будується через короткі цикли: ідея, прототип, тест із бойовим підрозділом, ітерація. Часто за тиждень-два видно, чи має оновлення сенс.
— Buntar-3 позиціонується як система для роботи в умовах високого ризику. Розкажіть про ваш підхід до навігації без GPS. Як ви навчили «пташку» бути незалежною від супутників у середовищі, де РЕБ ворога діє максимально агресивно?
— Ставка лише на супутники в умовах сучасної війни — це самогубство. GPS глушать, підмінюють координати. Безпілотник, який не вміє літати без супутника, банально не зможе злетіти.
Ми навчили борт поєднувати два джерела. Перше — візуальна навігація: камера дивиться вниз, пілот зіставляє те, що бачить, з картою рельєфу та орієнтирами на маршруті. Друге — інерціальна навігація.
Окремо — РЕБ-стійкий зв’язок. Тут немає однієї технології, є комплекс: правильна комбінація модулів зв’язку, як на антені, так і на борту, плюс алгоритми дій, коли щось йде не так. Ми декларуємо дальність, на якій тримається сигнал у бойових умовах.
— Ваш продукт Buntar Copilot автоматизує 90% роботи оператора. Чи можна сказати, що ваша кінцева мета — зробити пілота «менеджером місії», а не безпосереднім керманичем? Як це змінює вимоги до підготовки кадрів у ЗСУ?
— Так, ми рухаємося в цей бік. У класичній моделі оператор робить десятки рутинних дій паралельно: контроль борту, навігація, моніторинг систем, аналіз картинки. Це тонна когнітивного навантаження. У стресі помилки гарантовані.
Buntar Copilot забирає рутину. Програмне забезпечення планує політ із урахуванням рельєфу, погоди, тактичної ситуації, інтегрується з DELTA та іншими системами ситуаційної обізнаності. За нашими оцінками, більшість рутинних задач оператора система зробить за нього.
Це суттєво змінює процес підготовки кадрів. Менше часу на чисто авіаційні навички — посадка-зліт, керування. Більше часу на тактику, інтерпретацію розвідданих, взаємодію із системою. По суті, ми звужуємо точку входу — сильний пілот формується не за півроку в НЦ, а може почати працювати продуктивно за пару тижнів. Це важливо, бо людський ресурс — найдорожче, що в нас є. Це частина нашої місії. Ми хочемо, щоб замість людей воювали безпілотні системи. Менше людей у зоні ризику — менше втрат.

— Ви робите великий акцент на зменшенні вартості розвідувальної місії за рахунок багаторазовості. Який «рекорд» кількості успішних вильотів одного борту ви зафіксували, і які алгоритми ШІ допомагають дрону виживати там, де інші втрачаються?
— Багаторазовість — це філософська різниця між FPV та розвідником. Камікадзе виконує одну задачу і, частіше за все, не повертається. Розвідник має повертатися щоразу. Економіка операції залежить від того, скільки вильотів зробить один борт до того, як його втратять. Конкретні цифри по бортах ми публічно не розкриваємо з міркувань операційної безпеки. Скажу так: у бойових підрозділах є Бунтар-3, які пройшли кілька масштабних і дуже ризикованих місій і продовжують літати.
По-перше, виживати бортам допомагають алгоритми Buntar Copilot завдяки яким можна змоделювати місію таким чином, щоб обійти всі ворожі РЕБ та РЛС. По-друге, навіть якщо безпілотник потрапляє в РЕБ-насичену зону, він шукає альтернативний канал зв'язку та дає можливість підлаштувати траєкторію.
Дрон виживає не лише за рахунок коду. Виживає система: швидкі апдейти, чесний дебрифінг після кожного інциденту, миттєвий обмін інсайтами з фронту.
— Нещодавній раунд інвестицій на $10.4 млн на чолі з Axon Enterprise — це тектонічний зсув для українського Defense Tech. Що ця угода означає для української екосистеми загалом? Чи відкриває це двері для інших стартапів до глобальних гігантів безпеки?
— Цей раунд — це сигнал, у якому є кілька шарів. Перший — серйозний міжнародний гравець із капіталізацією у десятки мільярдів вкладається в українську defence-tech компанію з міркувань стратегії. Axon оцінив технологію, бачить ринок, бачить partnership upside. Це означає, що українські розробки у світі помічають.
Другий. До 2026 року західний капітал заходив у наш сектор обережно. Багато інвесторів дивилися, але не йшли через невизначеність ризиків — регуляторних, геополітичних. Угода з Axon показує іншим, що тут можна структурувати чисту, прозору угоду з лідером галузі. Це знижує психологічний бар’єр.
Третій. Двері відчинилися ширше лише для тих, у кого продукт реально готовий до глобальної конкуренції. Бо тепер планка зросла. Західні гравці не чекають український ентузіазм та фронтовий досвід — це у нас вже є за замовчуванням. Вони чекають продукт, документацію, відповідальну команду, прогнозовану економіку. Це позитивний тиск на всю екосистему. Для української оборонки в цілому це доказ концепції: ми вже не просимо — ми пропонуємо. Це принципово інша позиція в розмові з партнерами.

— Ви часто кажете про «швидкість реакції» як засіб безпеки. Як ви вибудовуєте процес оновлення софту (Copilot), щоб дрони ставали розумнішими швидше, ніж ворог встигає адаптуватися?
— Швидкість оновлення софту — це питання виживання продукту. Ворог адаптується і якщо ми оновлюємось раз на квартал, він обходить нас за тиждень.
Архітектура побудована так, щоб зміни доходили до борту швидко. У Buntar Copilot вшита функція зворотного зв’язку прямо з польового інтерфейсу. Оператор може під час або після місії зафіксувати: ось тут поведінка не та, ось тут підхопив РЕБ і майже втратив сигнал. Інженер бачить ці відгуки фактично в реальному часі. Виправлення йде в найближчий цикл апдейту.
— Buntar Aerospace є активним членом Techosystem. Яку головну «додану вартість» ви отримуєте від перебування в Defense Cluster? Чи допомагає це в комунікації з державою або у вирішенні питань стандартизації?
— Виділю тут дві цінні речі. По-перше, спільні методології тестування, обмін технічними інсайтами між компаніями, доступ до експертизи з суміжних доменів. Ми не мусимо винаходити те, що вже зробили колеги.
По-друге, коли західний інвестор чи уряд дивиться на українську defence-tech галузь, кластер дає йому фільтр і рамку: ось гравці, які пройшли внутрішню верифікацію спільноти, ось їхні стандарти. Це знижує ризик і час на перевірку для зовнішнього партнера, а нам відкриває швидший вхід у міжнародний контекст.
Прозорі правила всередині спільноти — теж бонус. У нас є простір говорити чесно про труднощі, а не лише про досягнення. Без цього здорове середовище не будується.

— Defense Cluster об’єднує дуже різних гравців — від розробників дронів до спеціалістів з кібербезпеки. Чи траплялися у вас несподівані партнерства або синергії всередині Techosystem, які прискорили розвиток Buntar?
— На певному етапі у нас склалася саме та позиція, коли ми могли віддавати більше, ніж брати. Це нормально й правильно. Українська defence-tech не зростає вертикально, тільки горизонтально — через сильні зв’язки між гравцями.
Менші команди приходили з конкретними запитами. Ми відкривали власні висновки з роботи, показували, де вже робили помилки. Ділилися підходом до набору інженерів, які працюють у потрібному темпі. Передавали робочі контакти там, де могли. Чому ми це робили. Окрема українська компанія в галузі вартує значно більше, якщо має сильне оточення. Якщо поруч з нами слабкі гравці, ми разом програємо у міжнародній конкуренції. Кластер — це інструмент колективної ваги.
Найсильніший побічний ефект менторства: коли ти регулярно пояснюєш молодшим, як ти щось вирішив, ти бачиш у власному рішенні те, чого раніше не помічав. Це робить тебе кращим швидше, ніж будь-яка внутрішня ретроспектива. Сьогодні ситуація інша. Молодші команди виросли. У багатьох свої сильні фаундери, своя експертиза в окремих доменах. Тому роль кластеру для нас тепер — горизонтальний обмін з рівними. І це, як на мене, найкращий індикатор того, що екосистема склалася.
— Як ви бачите роль Defense Cluster у формуванні «єдиного голосу» українського тех-сектору на міжнародній арені? Що Techosystem може дати західним інвесторам, чого вони не знайдуть самотужки? — На міжнародній арені окрема українська компанія розчиняється. Західному інвестору, міністерству чи закупівельній агенції потрібна рамка: хто є хто, у чому сила сектору, з ким говорити про конкретну капабіліті. Без такої рамки кожен партнер починає з нуля.
Defense Cluster дає цю рамку. Він агрегує українську defence-tech у форматі, зрозумілому західним партнерам: каталоги компаній, спільні делегації, скоординована позиція на міжнародних майданчиках, на оборонних виставках, у комунікації з НАТО та європейськими структурами.
По-перше, Techosystem може дати західним інвесторам фільтрацію. Ринок шумний, відрізнити готовий продукт від презентації — задача, яку інвестор без локального контексту не розв’яже. Кластер цей контекст має. По-друге, доступ. Реальна взаємодія з військовими, з підрозділами, з полігонами — натуральне робоче середовище. По третє, зворотний зв’язок зі сторони реального користувача. Західний продукт може чудово працювати на полігоні і провалюватися в полі. Кластер дає швидку перевірку гіпотез у реальному середовищі.
Україна сьогодні — це місце, де формується нова логіка війни. Defense Cluster — інструмент, який робить цю логіку доступною для союзників у конструктивному форматі.

— Проєкт Faces of Impact — про людей. Який особистий «імпакт» ви хочете бачити через 5 років: перемогу в технологічних перегонах, сотні врятованих життів операторів чи Україну як головного експортера інтелектуальних оборонних систем у світі?
— Нечесно вибирати лише одне. Усі три речі пов’язані, і якщо бракує однієї — інші втрачають сенс.Технологічні перегони важливі, але самі по собі не варті нічого. Якщо ти перший зробив круту річ, але вона не зменшила втрати на фронті або не пройшла випробування фронтовим РЕБом, ти просто безцільно витратив час.
Збережені життя операторів і піхоти — це найсильніший внутрішній компас. Я знаю, чому ми робимо саме розвідувальний безпілотник, а не FPV. Бо коли в тебе є якісні очі в небі, тобі не потрібно посилати людину дивитися. Це і є наша відповідь на запит «цінувати людей». Через п’ять років я хочу бачити цифру не у нашому виторгу, а у статистиці підрозділів, які з нами працювали: на скільки змінилися їхні втрати, скільки операцій пройшло без необхідності людського ризику в зоні розвідки.
Україна як експортер інтелектуальних оборонних систем — це третя ціль, і вона фінансує перші дві. Без цього ми залишаємось країною, що «круто захищалася». З цим — країною, яка визначає правила гри в галузі. Це різні позиції на карті світу, і друга нам стратегічно важливіша. При цьому, роль держави та стратегічна вигода для України має стояти у цьому процесі на першому місці.
Якщо звести у формулу, через п’ять років я хочу, щоб українська оборонна технологія була стандартом — для своєї армії, для союзників, для ринку. Особистий імпакт для мене вимірюється тим, скільки життів врятовано і скільки робочих місць у країні створено навколо цієї технології.
— Яку пораду ви б дали молодим командам, які сьогодні збирають свій перший дрон у гаражі: на чому фокусуватися — на «залізі» чи на алгоритмах, які цим залізом керують?
— Якщо стоїть вибір між залізом та алгоритмами — алгоритми. Залізо доступне всім. Готові компоненти на ринку є. Сильно конкурувати на корпусі та двигуні, швидше за все, не вийде — будуть дешевші китайські та простіші вітчизняні варіанти. А ось мозок борта — алгоритми зв’язку, навігації, виявлення цілей, поведінки в нештатних ситуаціях — це місце, де ви можете стати незамінними. Тут поки що дефіцит компетенцій більший, ніж дефіцит заліза.
Друга порада. Не починайте з виставок та презентацій. Починайте з польоту — реального польоту в реальних умовах із реальним підрозділом. Найперший прототип на полігоні дасть вам більше, ніж півроку офісних обговорень.
Третя — спілкуйтеся з військовими напряму. Не через посередників, не через ЗМІ, не через людину, яка щось чула від когось. Запитайте у людини, яка вчора повернулася з позицій, що зламалося, чого бракувало, що варто було б зробити інакше. Це і є ваше технічне завдання і правки до виробу.
І остання. Команда важливіша за технологію. Технологію можна купити, скопіювати, перепридумати. Команда, яка тримає темп, — рідкість. Зберіть її першою.